Інститут проблем виховання НАПН України
КОНЦЕПЦІЯ ШКОЛИ, ДРУЖНЬОЇ ДО ДИТИНИ
Автори:
Бех І.Д., академік, доктор психологічних наук, професор;
Звєрєва І.Д., доктор педагогічних наук, професор;
Єжова О.О., доктор педагогічних наук, професор;
Петрочко Ж.В., доктор педагогічних наук, старший науковий співробітник; Кириченко В.І., кандидат педагогічних наук;
Воронцова Т.В, кандидат філософських наук;
Пономаренко В.С., кандидат технічних наук.
Звєрєва І.Д., доктор педагогічних наук, професор;
Єжова О.О., доктор педагогічних наук, професор;
Петрочко Ж.В., доктор педагогічних наук, старший науковий співробітник; Кириченко В.І., кандидат педагогічних наук;
Воронцова Т.В, кандидат філософських наук;
Пономаренко В.С., кандидат технічних наук.
Київ 2014
1. Актуальність проблеми
Сучасний стан системи освіти України актуалізує питання створення загальноосвітніх навчальних закладів, здатних успішно функціонувати в європейському і світовому просторі.
Вирішальний внесок у збагачення культурного потенціалу й інтелектуального капіталу нації, особистісний розвиток дитини, зміцнення її фізичного, психічного, соціального і духовного здоров'я здійснює школа. Нині перед нею постає завдання виховання конкурентоспроможної особистості творчого типу мислення.
Все це вимагає уточнення принципів і підходів до організації навчально-виховного процесу, спрямованого на забезпечення цілісного благополуччя дитини, формування в неї системи життєвих цінностей, уміння самостійно вчитися, критично мислити, орієнтуватися у світі професій й самореалізовуватися у різних видах діяльності.
Основою всіх цих перетворень має стати перебудова та оновлення змісту, форм і методів організації навчально-виховного процесу на засадах гуманізму, демократизму, дитиноцентризму, зосередженість на вікових та індивідуальних особливостях учнів, врахування факторів, від яких залежить якість міжособистісної взаємодії у школі, застосування особистісно орієнтованих педагогічних технологій.
Ефективною світовою практикою забезпечення благополуччя дітей вважається стратегія ЮНІСЕФ з підтримки соціальної ініціативи щодо створення територій та інституцій, дружніх до дітей.
Школа, дружня до дитини, – це загальноосвітній навчальний заклад, у якому:
– діти навчаються відповідно до власних схильностей у сприятливому середовищі, що надає можливість повною мірою реалізувати особистісний потенціал;
– адміністрація школи та вчителі несуть відповідальність за те, щоб зробити шкільне середовище сприятливим для розвитку особистості, організовують навчально-виховний процес на засадах розвитку соціально-психологічних компетентностей учня (його життєвих умінь);
– спільними зусиллями педагогів, учнів та їхніх батьків створено необхідні й достатні умови для забезпечення цілісного благополуччя дитини.
У такому навчальному закладі акцентовано на пріоритетності послідовної гуманізації і демократизації навчально-виховного процесу; партнерській взаємодії з сім'єю, дитячими і молодіжними громадськими організаціями, місцевою громадою, бізнесовими структурами, іншими державними і неурядовими інституціями; впровадженні програм превентивного виховання учнів, забезпечення їхнього права на участь у житті суспільства й ухваленні рішень тощо.
Актуальність Концепції зумовлена потребою накопичення і творчого опрацювання кращого досвіду забезпечення цілісного благополуччя дітей в умовах загальноосвітнього навчального закладу і популяризації цієї ідеї серед широкого педагогічного загалу.
У Концепції зосереджено увагу на необхідності формування освітнього середовища, зважаючи на інноваційні вимоги до його розвитку, запити особистості та потреби суспільства, держави, а також запропоновано шляхи і засоби створення Школи, дружньої до дитини, у теоретико-методологічній, технологічній та організаційній площинах.
Сучасний стан системи освіти України актуалізує питання створення загальноосвітніх навчальних закладів, здатних успішно функціонувати в європейському і світовому просторі.
Вирішальний внесок у збагачення культурного потенціалу й інтелектуального капіталу нації, особистісний розвиток дитини, зміцнення її фізичного, психічного, соціального і духовного здоров'я здійснює школа. Нині перед нею постає завдання виховання конкурентоспроможної особистості творчого типу мислення.
Все це вимагає уточнення принципів і підходів до організації навчально-виховного процесу, спрямованого на забезпечення цілісного благополуччя дитини, формування в неї системи життєвих цінностей, уміння самостійно вчитися, критично мислити, орієнтуватися у світі професій й самореалізовуватися у різних видах діяльності.
Основою всіх цих перетворень має стати перебудова та оновлення змісту, форм і методів організації навчально-виховного процесу на засадах гуманізму, демократизму, дитиноцентризму, зосередженість на вікових та індивідуальних особливостях учнів, врахування факторів, від яких залежить якість міжособистісної взаємодії у школі, застосування особистісно орієнтованих педагогічних технологій.
Ефективною світовою практикою забезпечення благополуччя дітей вважається стратегія ЮНІСЕФ з підтримки соціальної ініціативи щодо створення територій та інституцій, дружніх до дітей.
Школа, дружня до дитини, – це загальноосвітній навчальний заклад, у якому:
– діти навчаються відповідно до власних схильностей у сприятливому середовищі, що надає можливість повною мірою реалізувати особистісний потенціал;
– адміністрація школи та вчителі несуть відповідальність за те, щоб зробити шкільне середовище сприятливим для розвитку особистості, організовують навчально-виховний процес на засадах розвитку соціально-психологічних компетентностей учня (його життєвих умінь);
– спільними зусиллями педагогів, учнів та їхніх батьків створено необхідні й достатні умови для забезпечення цілісного благополуччя дитини.
У такому навчальному закладі акцентовано на пріоритетності послідовної гуманізації і демократизації навчально-виховного процесу; партнерській взаємодії з сім'єю, дитячими і молодіжними громадськими організаціями, місцевою громадою, бізнесовими структурами, іншими державними і неурядовими інституціями; впровадженні програм превентивного виховання учнів, забезпечення їхнього права на участь у житті суспільства й ухваленні рішень тощо.
Актуальність Концепції зумовлена потребою накопичення і творчого опрацювання кращого досвіду забезпечення цілісного благополуччя дітей в умовах загальноосвітнього навчального закладу і популяризації цієї ідеї серед широкого педагогічного загалу.
У Концепції зосереджено увагу на необхідності формування освітнього середовища, зважаючи на інноваційні вимоги до його розвитку, запити особистості та потреби суспільства, держави, а також запропоновано шляхи і засоби створення Школи, дружньої до дитини, у теоретико-методологічній, технологічній та організаційній площинах.
2. Нормативно-правове підґрунтя створення Школи, дружньої до дитини
Правовою основою розроблення і реалізації Концепції є Загальна декларація прав дитини, Конвенція ООН про права дитини, Підсумковий документ Спеціальної сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН «Світ, сприятливий для дітей».
Концепція Школи, дружньої до дитини, спирається на положення Конституції України, а також Законів України «Про охорону дитинства», «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року», «Про молодіжні та дитячі громадські організації», Державної цільової соціальної програми «Молодь України» на 2009–2015 роки, Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, Програми «Основні орієнтири виховання учнів 1–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів», наказів Міністерства освіти і науки України «Орієнтовні критерії оцінювання діяльності загальноосвітніх навчальних закладів» № 772 від 17.06.2013 р. та «Про затвердження Критеріїв системи рейтингового оцінювання діяльності загальноосвітніх навчальних закладів» № 1343 від 22.11.2011 р., інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність загальноосвітніх навчальних закладів.
Правовою основою розроблення і реалізації Концепції є Загальна декларація прав дитини, Конвенція ООН про права дитини, Підсумковий документ Спеціальної сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН «Світ, сприятливий для дітей».
Концепція Школи, дружньої до дитини, спирається на положення Конституції України, а також Законів України «Про охорону дитинства», «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року», «Про молодіжні та дитячі громадські організації», Державної цільової соціальної програми «Молодь України» на 2009–2015 роки, Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, Програми «Основні орієнтири виховання учнів 1–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів», наказів Міністерства освіти і науки України «Орієнтовні критерії оцінювання діяльності загальноосвітніх навчальних закладів» № 772 від 17.06.2013 р. та «Про затвердження Критеріїв системи рейтингового оцінювання діяльності загальноосвітніх навчальних закладів» № 1343 від 22.11.2011 р., інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність загальноосвітніх навчальних закладів.
3. Мета та завдання Школи, дружньої до дитини
Метою діяльності Школи, дружньої до дитини, є забезпечення цілісного благополуччя дитини шляхом створення необхідних умов для її особистісного розвитку, упорядкування сприятливого шкільного середовища, налагодження партнерської взаємодії учасників навчально-виховного процесу.
Досягненню мети сприятиме вирішення таких завдань:
– забезпечення якості освіти відповідно до європейських і світових стандартів, завдяки чому учні зможуть досягти благополуччя, розвинути свій потенціал і реалізувати власні здібності у повному обсязі;
– створення атмосфери, за якої учні можуть вільно висловлювати свої думки і погляди, виявляти розуміння необхідності дотримання соціальних норм і правил шкільного співжиття;
– прогнозування і запобігання можливим ризикам і небезпекам для життя і здоров'я учнів та вчителів, які можуть виникнути у приміщенні школи, на її території, у межах місцевої громади;
– залучення учнів і батьків до процесів реформування діяльності навчального закладу на основі моделі Школи, дружньої до дитини, узгодження співпраці суб'єктів педагогічної взаємодії;
– удосконалення змісту, форм і методів підвищення кваліфікації вчителів щодо опанування і впровадження ними методики організації навчання і виховання учнів на засадах розвитку життєвих умінь;
– використання потенціалу самоорганізації школи, розвиток форм і механізмів державно-громадського управління діяльністю навчального закладу;
– удосконалення наявних і розроблення нових ефективних моделей соціального партнерства навчального закладу з іншими соціальними інституціями, дотичними до вирішення проблем навчання і виховання учнів;
– посилення ролі навчального закладу в активізації діяльності місцевої громади з метою забезпечення цілісного благополуччя учнів школи;
– налагодження інформаційного супроводу і створення системи моніторингу діяльності Школи, дружньої до дитини.
Метою діяльності Школи, дружньої до дитини, є забезпечення цілісного благополуччя дитини шляхом створення необхідних умов для її особистісного розвитку, упорядкування сприятливого шкільного середовища, налагодження партнерської взаємодії учасників навчально-виховного процесу.
Досягненню мети сприятиме вирішення таких завдань:
– забезпечення якості освіти відповідно до європейських і світових стандартів, завдяки чому учні зможуть досягти благополуччя, розвинути свій потенціал і реалізувати власні здібності у повному обсязі;
– створення атмосфери, за якої учні можуть вільно висловлювати свої думки і погляди, виявляти розуміння необхідності дотримання соціальних норм і правил шкільного співжиття;
– прогнозування і запобігання можливим ризикам і небезпекам для життя і здоров'я учнів та вчителів, які можуть виникнути у приміщенні школи, на її території, у межах місцевої громади;
– залучення учнів і батьків до процесів реформування діяльності навчального закладу на основі моделі Школи, дружньої до дитини, узгодження співпраці суб'єктів педагогічної взаємодії;
– удосконалення змісту, форм і методів підвищення кваліфікації вчителів щодо опанування і впровадження ними методики організації навчання і виховання учнів на засадах розвитку життєвих умінь;
– використання потенціалу самоорганізації школи, розвиток форм і механізмів державно-громадського управління діяльністю навчального закладу;
– удосконалення наявних і розроблення нових ефективних моделей соціального партнерства навчального закладу з іншими соціальними інституціями, дотичними до вирішення проблем навчання і виховання учнів;
– посилення ролі навчального закладу в активізації діяльності місцевої громади з метою забезпечення цілісного благополуччя учнів школи;
– налагодження інформаційного супроводу і створення системи моніторингу діяльності Школи, дружньої до дитини.
4. Теоретико-методологічні основи функціонування Школи, дружньої до дитини
Основним концептуально-змістовим орієнтиром створення Школи, дружньої до дитини, є забезпечення благополуччя учнів.
Благополуччя учня – це стан вдоволення потреб особи шкільного віку, забезпеченості її прав, особистісної успішності.
Для досягнення стану благополуччя важливо сприяти задоволенню біологічних (повноцінне харчування, відпочинок, оптимальні фізичні навантаження тощо), психічних (інтелектуальний, естетичний, емоційно-ціннісний розвиток, самоусвідомлення, самопрезентація тощо) і соціальних (стабільні й теплі стосунки з найближчим оточенням; дружба з однолітками та іншими значущими особами; соціальне самовизначення, соціальна самореалізація, незалежність від дорослих тощо) потреб учнів.
Потреби дитини безпосередньо пов'язані з її правами, проголошеними Конвенцією ООН про права дитини. Права дитини як гарантовані державою можливості задоволення її потреб мають бути належним чином забезпечені. Забезпеченість прав учнів у Школі, дружній до дитини, – результат дій та заходів щодо реалізації, охорони і захисту прав дітей шкільного віку, які вчиняються соціальним педагогом, психологом, вчителями, залученими фахівцями соціальної сфери на засадах суб'єкт-суб'єктної взаємодії з учнями та їхніми сім'ями.
Вдоволеність потреб учня та забезпеченість його прав гарантують особистісну успішність дитини шкільного віку як здатність досягати поставлених навчальних і життєвих цілей, повною мірою виконувати свої обов'язки, долати труднощі, мати заслужене визнання у шкільному колективі, бути суб'єктом вирішення актуальних проблем.
Методологічною основою створення і функціонування Школи, дружньої до дитини, є системний, компетентнісний, особистісно орієнтований, середовищний і міжсекторний наукові підходи.
Системний підхід розглядає усі компоненти діяльності школи (цільовий, змістовий, організаційно-діяльнісний, моніторингово-результативний) у їхньому взаємозв'язку і взаємообумовленості; дає змогу подолати фрагментарність та розпорошеність навчально-виховної роботи, об'єднати і посилити педагогічний потенціал різних суб'єктів виховання; технологізує навчально-виховний процес, підвищує ступінь цілісності педагогічних впливів.
Компетентнісний підхід спрямований на формування в учнів компетентності як досвідченості у певній життєвій сфері, що передбачає розвиток здатності практично діяти, застосовувати досвід успішної діяльності в різних життєвих ситуаціях для досягнення конкретних практичних цілей.
Особистісно орієнтований підхід центрує педагогічні впливи на особистості дитини, передбачає організацію емоційно насиченої суб'єкт-суб'єктної взаємодії педагогів і вихованців; сприяє реалізації природного потенціалу учня як творця самого себе, системи особистісних цінностей, що відображають його творчу сутність і є запорукою самореалізації, здатності обирати моральні життєві орієнтири.
Середовищний підхід ґрунтується на комплексі науково-філософських уявлень про те, чим є особистість і середовище, як вони пов'язані між собою; враховує, що в результаті взаємодії середовища й особистості постає спосіб її життя, основні риси якого й визначаються умовами середовища; тлумачить середовище як засіб виховання і як технологію опосередкованого управління (через середовище) процесом формування і розвитку особистості дитини.
Міжсекторний підхід має на меті об'єднання в інтересах учня ресурсів і дій державного, громадського і бізнесового секторів шляхом взаємного інформування, навчання, взаємодопомоги тощо; це полісуб'єктний спосіб позитивного впливу на якість середовища Школи, дружньої до дитини.
Загальноосвітній навчальний заклад набуває основних характеристик Школи, дружньої до дитини, внаслідок застосування певних принципів, які відображають основні теоретико-методологічні засади його функціонування і розвитку:
– гуманізму – визнає цінність дитини як особистості, її право на свободу, розвиток і вияв своїх здібностей; реалізується через поширення й утвердження у відносинах між людьми гуманістичних принципів, побудови оптимістичної траєкторії розвитку особистості в майбутньому, стимулювання свідомого ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів;
– дитиноцентризму – спрямовує педагогічну дію на дитину як центральну фігуру освітнього процесу, основного учасника педагогічної взаємодії; реалізується шляхом вдоволення потреб, урахування інтересів і здібностей особистості учня, створення атмосфери взаємної довіри і діалогового спілкування, сприяння життєвій та професійній самореалізації дитини;
– природовідповідності – наголошує, що навчально-виховний процес має підпорядковуватися законам розвитку природи, частиною якої є й людина; зважає на закономірності духовно-морального, психічного, фізичного та соціального розвитку учнів, їхні індивідуальні особливості, вікову та статеву диференціацію;
– культуровідповідності – означає, що ядро змісту навчально-виховного процесу мають становити універсальні загальнолюдські, загальнонаціональні та регіональні цінності культури, що забезпечує його здатність впливати на культурний розвиток учнів, уміння самостійно визначатися у світі культури, творчу самореалізацію та оволодіння загальнолюдськими цінностями;
– цілісності – розглядає педагогічний процес як систему, що перебуває у певних відношеннях і зв'язках. Школа, дружня до дитини, прагне задіювати усі компоненти цілісного навчально-виховного процесу, здійснювати педагогічні впливи послідовно і системно, що забезпечує залученість учнів до активної пізнавальної та соціально значущої діяльності;
– превентивності – визначає пріоритетність здійснення навчальним закладом випереджальних організаційно-методичних, медико-психологічних, соціально-педагогічних, інформаційно-освітніх заходів, спрямованих на формування позитивних соціальних настанов, що сприяє нівелюванню негативних і посиленню впливу позитивних соціальних факторів, гальмує негативні відхилення в діяльності й поведінці учнів;
– розвитку особистісного потенціалу – підкреслює, що гуманне ставлення до дитини, педагогічна інтуїція, уміння визначати особистісний та організаційний потенціал дають змогу ефективно вибудовувати навчально-виховний процес; визначають стратегії формування позитивних рис та якостей особистості; забезпечують довірливий характер взаємовідносин між суб'єктами педагогічної взаємодії;
– діяльної опосередкованості у набутті позитивного соціального досвіду – припускає, що основним засобом засвоєння дитиною позитивного соціального досвіду є її активна взаємодія з найближчим оточенням у процесі діяльності, спілкування, завдяки чому, залучаючись до різних суспільних відносин, учень інтеріоризує загальнокультурні цінності, визначає власні поведінкові стратегії й моделі;
– соціального партнерства – орієнтує усіх суб'єктів навчально-виховного процесу на рівноправну співпрацю у цілепокладанні, плануванні й здійсненні освітнього процесу, пошук згоди, досягнення консенсусу й оптимізацію відносин в інтересах розвитку особистості учня, школи, суспільства.
Запропоновані принципи є основою консолідованої моделі Школи, дружньої до дитини, забезпечують можливість її гнучкого застосування на практиці, окреслюють шляхи реалізації права дітей на якісну освіту.
Основним концептуально-змістовим орієнтиром створення Школи, дружньої до дитини, є забезпечення благополуччя учнів.
Благополуччя учня – це стан вдоволення потреб особи шкільного віку, забезпеченості її прав, особистісної успішності.
Для досягнення стану благополуччя важливо сприяти задоволенню біологічних (повноцінне харчування, відпочинок, оптимальні фізичні навантаження тощо), психічних (інтелектуальний, естетичний, емоційно-ціннісний розвиток, самоусвідомлення, самопрезентація тощо) і соціальних (стабільні й теплі стосунки з найближчим оточенням; дружба з однолітками та іншими значущими особами; соціальне самовизначення, соціальна самореалізація, незалежність від дорослих тощо) потреб учнів.
Потреби дитини безпосередньо пов'язані з її правами, проголошеними Конвенцією ООН про права дитини. Права дитини як гарантовані державою можливості задоволення її потреб мають бути належним чином забезпечені. Забезпеченість прав учнів у Школі, дружній до дитини, – результат дій та заходів щодо реалізації, охорони і захисту прав дітей шкільного віку, які вчиняються соціальним педагогом, психологом, вчителями, залученими фахівцями соціальної сфери на засадах суб'єкт-суб'єктної взаємодії з учнями та їхніми сім'ями.
Вдоволеність потреб учня та забезпеченість його прав гарантують особистісну успішність дитини шкільного віку як здатність досягати поставлених навчальних і життєвих цілей, повною мірою виконувати свої обов'язки, долати труднощі, мати заслужене визнання у шкільному колективі, бути суб'єктом вирішення актуальних проблем.
Методологічною основою створення і функціонування Школи, дружньої до дитини, є системний, компетентнісний, особистісно орієнтований, середовищний і міжсекторний наукові підходи.
Системний підхід розглядає усі компоненти діяльності школи (цільовий, змістовий, організаційно-діяльнісний, моніторингово-результативний) у їхньому взаємозв'язку і взаємообумовленості; дає змогу подолати фрагментарність та розпорошеність навчально-виховної роботи, об'єднати і посилити педагогічний потенціал різних суб'єктів виховання; технологізує навчально-виховний процес, підвищує ступінь цілісності педагогічних впливів.
Компетентнісний підхід спрямований на формування в учнів компетентності як досвідченості у певній життєвій сфері, що передбачає розвиток здатності практично діяти, застосовувати досвід успішної діяльності в різних життєвих ситуаціях для досягнення конкретних практичних цілей.
Особистісно орієнтований підхід центрує педагогічні впливи на особистості дитини, передбачає організацію емоційно насиченої суб'єкт-суб'єктної взаємодії педагогів і вихованців; сприяє реалізації природного потенціалу учня як творця самого себе, системи особистісних цінностей, що відображають його творчу сутність і є запорукою самореалізації, здатності обирати моральні життєві орієнтири.
Середовищний підхід ґрунтується на комплексі науково-філософських уявлень про те, чим є особистість і середовище, як вони пов'язані між собою; враховує, що в результаті взаємодії середовища й особистості постає спосіб її життя, основні риси якого й визначаються умовами середовища; тлумачить середовище як засіб виховання і як технологію опосередкованого управління (через середовище) процесом формування і розвитку особистості дитини.
Міжсекторний підхід має на меті об'єднання в інтересах учня ресурсів і дій державного, громадського і бізнесового секторів шляхом взаємного інформування, навчання, взаємодопомоги тощо; це полісуб'єктний спосіб позитивного впливу на якість середовища Школи, дружньої до дитини.
Загальноосвітній навчальний заклад набуває основних характеристик Школи, дружньої до дитини, внаслідок застосування певних принципів, які відображають основні теоретико-методологічні засади його функціонування і розвитку:
– гуманізму – визнає цінність дитини як особистості, її право на свободу, розвиток і вияв своїх здібностей; реалізується через поширення й утвердження у відносинах між людьми гуманістичних принципів, побудови оптимістичної траєкторії розвитку особистості в майбутньому, стимулювання свідомого ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів;
– дитиноцентризму – спрямовує педагогічну дію на дитину як центральну фігуру освітнього процесу, основного учасника педагогічної взаємодії; реалізується шляхом вдоволення потреб, урахування інтересів і здібностей особистості учня, створення атмосфери взаємної довіри і діалогового спілкування, сприяння життєвій та професійній самореалізації дитини;
– природовідповідності – наголошує, що навчально-виховний процес має підпорядковуватися законам розвитку природи, частиною якої є й людина; зважає на закономірності духовно-морального, психічного, фізичного та соціального розвитку учнів, їхні індивідуальні особливості, вікову та статеву диференціацію;
– культуровідповідності – означає, що ядро змісту навчально-виховного процесу мають становити універсальні загальнолюдські, загальнонаціональні та регіональні цінності культури, що забезпечує його здатність впливати на культурний розвиток учнів, уміння самостійно визначатися у світі культури, творчу самореалізацію та оволодіння загальнолюдськими цінностями;
– цілісності – розглядає педагогічний процес як систему, що перебуває у певних відношеннях і зв'язках. Школа, дружня до дитини, прагне задіювати усі компоненти цілісного навчально-виховного процесу, здійснювати педагогічні впливи послідовно і системно, що забезпечує залученість учнів до активної пізнавальної та соціально значущої діяльності;
– превентивності – визначає пріоритетність здійснення навчальним закладом випереджальних організаційно-методичних, медико-психологічних, соціально-педагогічних, інформаційно-освітніх заходів, спрямованих на формування позитивних соціальних настанов, що сприяє нівелюванню негативних і посиленню впливу позитивних соціальних факторів, гальмує негативні відхилення в діяльності й поведінці учнів;
– розвитку особистісного потенціалу – підкреслює, що гуманне ставлення до дитини, педагогічна інтуїція, уміння визначати особистісний та організаційний потенціал дають змогу ефективно вибудовувати навчально-виховний процес; визначають стратегії формування позитивних рис та якостей особистості; забезпечують довірливий характер взаємовідносин між суб'єктами педагогічної взаємодії;
– діяльної опосередкованості у набутті позитивного соціального досвіду – припускає, що основним засобом засвоєння дитиною позитивного соціального досвіду є її активна взаємодія з найближчим оточенням у процесі діяльності, спілкування, завдяки чому, залучаючись до різних суспільних відносин, учень інтеріоризує загальнокультурні цінності, визначає власні поведінкові стратегії й моделі;
– соціального партнерства – орієнтує усіх суб'єктів навчально-виховного процесу на рівноправну співпрацю у цілепокладанні, плануванні й здійсненні освітнього процесу, пошук згоди, досягнення консенсусу й оптимізацію відносин в інтересах розвитку особистості учня, школи, суспільства.
Запропоновані принципи є основою консолідованої моделі Школи, дружньої до дитини, забезпечують можливість її гнучкого застосування на практиці, окреслюють шляхи реалізації права дітей на якісну освіту.
5. Зміст функціонування Школи, дружньої до дитини
Зміст функціонування Школи, дружньої до дитини, відображається у характеристиці основних показників цілісного благополуччя, визначених відповідно до його складових та біологічних, психічних і соціальних потреб учня.
Складовими цілісного благополуччя дитини є духовно-моральне, психічне, фізичне й соціальне благополуччя.
Стан вдоволення потреби дитини в оволодінні духовною культурою суспільства, усвідомлення і осмислення найвищих нематеріальних цінностей, особистісної успішності на шляху до самореалізації, що виражається у багатстві духовного світу дитини, її ерудиції й емоційних запитах відповідає духовно-моральному благополуччю.
Психологічне благополуччя відповідає стану вдоволеності потреби дитини в інтелектуальному, естетичному, емоційно-ціннісному розвиткові, самоусвідомленні, що свідчить про узгодженість психічних процесів і функцій, відчуття особистісної цілісності, внутрішньої рівноваги.
Фізичне благополуччя характеризується станом вдоволення потреби учня у повноцінному харчуванні, відпочинку, оптимальних фізичних навантаженнях, що проявляється у гарному фізичному самопочутті, комфорті, фізичному тонусі.
Соціальне благополуччя учня ґрунтується на стані вдоволення його потреб у міжособистісних зв'язках, причетності до певної соціальної групи, соціальному комфорті, що виражається у задоволеності особистості своїм соціальним статусом, орієнтацією у світі професій, участю у житті суспільства й ухваленні рішень.
Показниками цілісного благополуччя учня у Школі, дружній до дитини, є:
– моральна вихованість;
– інтелектуальна мобільність;
– естетична вихованість;
– емоційно-вольова стійкість;
– фізичний і життєвий тонус;
– орієнтованість у світі професій;
– участь у житті суспільства й ухваленні рішень;
– комфортність;
– соціальна захищеність;
– безпечність життєдіяльності.
Моральна вихованість особистості – це єдність моральної свідомості та поведінки, єдність слова і діла, наявність активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції. Вона виявляється у системі моральних якостей, які дозволяють дитині критично оцінювати вчинки, події, ситуації та встановлювати їх моральну цінність; здатності відчувати, сприймати й творити прекрасне в повсякденній діяльності.
Інтелектуальна мобільність виявляється у спроможності дитини аналізувати, оцінювати та творчо використовувати зростаючі потоки інформації; її здатності застосовувати свої знання та досвід для розв'язання навчальних і соціальних завдань, здатності продукувати нові ідеї. Розвитку інтелектуальної мобільності сприяє залучення учнів до створення і реалізації різноманітних проектів у навчальному закладі, за місцем проживання, у місті, районі, області, країні.
Естетична вихованість – виявляється у відповідній ерудиції, широкому спектрі естетичних почуттів, діях і вчинках особистості, пов'язаних з мистецтвом; володінні учнем системою елементарних мистецьких знань, його здатності адекватно сприймати художні твори, збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва, прагненні і вмінні здійснювати творчу діяльність у мистецькій сфері.
Емоційно-вольова стійкість характеризується ступенем вольового володіння особистістю власними емоціями, як позитивними, так і негативними. Щоденна робота педагогічного та учнівського колективів Школи, дружньої до дитини, має бути спрямована на розвиток вміння учнів керувати власними емоціями на уроках, перервах, у повсякденному житті.
Фізичний і життєвий тонус виявляється у активності, бадьорості, здатності дитини активно діяти під час виконання різних завдань і доручень. Фізичний і життєвий тонус дитини забезпечується раціональною побудовою режиму дня в школі і вдома, харчуванням, заходами з профілактики розумової та фізичної втоми, організацією рухової активності та занять оздоровчою фізичною культурою у навчальному закладі.
Орієнтованість у світі професій зумовлює ступінь самореалізації дитини у майбутньому (дорослому житті). Школа, дружня до дитини, сприяє формуванню ставлення дитини до професійного середовища, професій, усвідомленню нею своїх професійних здібностей та допомагає їй спрямувати навчальну діяльність на засвоєння необхідних знань, умінь та навичок. Орієнтованість у світі професій передбачає усвідомлення учнями соціальної значущості праці, сформованість працелюбності як базової якості особистості, потреби в трудовій активності, розуміння економічних законів і проблем суспільства та засобів їх розв'язання.
Участь передбачає наявність можливостей і засобів для впливу дитини на всі питання, що стосуються її життєдіяльності. Участь у житті суспільства, й зокрема навчального закладу, й ухваленні рішень сприяє набуттю учнем соціального досвіду, є засобом змін, особистісного самовираження, виявом небайдужості до актуальних соціальних проблем учнів, школи, громади тощо. Право дитини на участь у житті суспільства й ухваленні рішень реалізується через ефективну діяльність учнівського самоврядування, функціонування дитячих громадських об'єднань, створених на базі навчального закладу, участь у соціально значущих проектах різного рівня (внутрішньошкільних, районних, місцевих, обласних, всеукраїнських).
Комфортність позначається відчуттям зручності, задоволення навчальною діяльністю та її результатами. Комфортність забезпечується сукупністю умов: ергономічністю, естетичністю та гігієнічним станом матеріально-технічної бази, позитивним та безпечним психологічним кліматом Школи, дружньої до дитини.
Соціальна захищеність забезпечується сукупністю юридичних і соціальних гарантій забезпечення прав і свобод дитини, відповідністю змісту діяльності Школи, дружньої до дитини, основним нормативно-правовим документам, що регламентують діяльність навчальних закладів системи освіти України. У Школі, дружній до дитини, мають реалізовуватися усі права учня, й зокрема: на життя і розвиток, недискримінацію, освіту, якнайкраще врахування інтересів дитини, захист від жорстокого поводження тощо. Фундаментом соціальної захищеності учня у Школі, дружній до дитини, є його фізична й психологічна захищеність, що забезпечується низкою зовнішніх і внутрішніх чинників. Внутрішнім чинником захищеності учня є його готовність реалізувати власні права і обов'язки, долати складні життєві обставини, що детермінується рівнем самостійності й соціально-психологічної компетентності. Зовнішні чинники захищеності учня обумовлюються якістю середовища, в якому відбувається його життєдіяльність.
Безпечність життєдіяльності характеризується відсутністю негативного ризику, пов'язаного з можливістю завдати будь-якої шкоди, навіть мінімальної, здоров'ю дитини; зумовлена раціональною організацією навчально-виховного процесу, ергономічністю шкільного середовища, дотриманням санітарно-гігієнічних норм і правил під час будівництва та експлуатації навчального закладу.
Цілісне благополуччя дитини у сукупності вищезазначених показників забезпечується лише у цілісному сприятливому інтегрованого середовищі. Таке середовище виконує охоронно-підтримувальну, освітньо-розвивальну, превентивно-виховну й соціально-творчу функції.
Школа, дружня до дитини, приділяє особливу увагу створенню такого інтегрованого середовища на різних освітніх рівнях (початкова школа, основна школа, старша школа); надає необхідні знання і уміння, які учні зможуть застосувати у подальшому житті, а також допомагає їм стати повноправними й активними громадянами суспільства.
У такій школі діти не тільки захищені, а їм подобається навчатися; підтримують активну участь дітей відповідно до їхніх здібностей, гармонійно поєднують урочну і позаурочну діяльність учнів, беруть до уваги набутий дитиною соціальний досвід, поважливо ставляться до родинних і національних традицій.
Школа, дружня до дитини, розвиває в учнів здатність успішної адаптації до змін, стратегічного мислення у власних інтересах та інтересах суспільства, конструктивної взаємодії, прояву соціальної активності, творчості, мобільності; спонукає до вироблення навичок просоціальної поведінки, орієнтує не на відтворення стереотипного, а проектування власного життєвого шляху.
При цьому використовується визнана на міжнародному рівні методика освіти на основі розвитку соціально-психологічних компетентностей (життєвих умінь), яка сприяє моральному удосконаленню учнів, усвідомленню істинних цінностей, підвищує стійкість до негативних соціальних впливів, істотно знижує схильність до невиправдано ризикованої поведінки, допомагає розвитку комунікативності, емпатії та співробітництва, інших рис гармонійно розвинутої особистості.
Створення системи моніторингу діяльності Школи, дружньої до дитини, передбачає розроблення критеріїв й індикаторів відповідно до основних показників благополуччя особистості й концептуальних засад забезпечення функціонування такого навчального закладу.
Зміст функціонування Школи, дружньої до дитини, відображається у характеристиці основних показників цілісного благополуччя, визначених відповідно до його складових та біологічних, психічних і соціальних потреб учня.
Складовими цілісного благополуччя дитини є духовно-моральне, психічне, фізичне й соціальне благополуччя.
Стан вдоволення потреби дитини в оволодінні духовною культурою суспільства, усвідомлення і осмислення найвищих нематеріальних цінностей, особистісної успішності на шляху до самореалізації, що виражається у багатстві духовного світу дитини, її ерудиції й емоційних запитах відповідає духовно-моральному благополуччю.
Психологічне благополуччя відповідає стану вдоволеності потреби дитини в інтелектуальному, естетичному, емоційно-ціннісному розвиткові, самоусвідомленні, що свідчить про узгодженість психічних процесів і функцій, відчуття особистісної цілісності, внутрішньої рівноваги.
Фізичне благополуччя характеризується станом вдоволення потреби учня у повноцінному харчуванні, відпочинку, оптимальних фізичних навантаженнях, що проявляється у гарному фізичному самопочутті, комфорті, фізичному тонусі.
Соціальне благополуччя учня ґрунтується на стані вдоволення його потреб у міжособистісних зв'язках, причетності до певної соціальної групи, соціальному комфорті, що виражається у задоволеності особистості своїм соціальним статусом, орієнтацією у світі професій, участю у житті суспільства й ухваленні рішень.
Показниками цілісного благополуччя учня у Школі, дружній до дитини, є:
– моральна вихованість;
– інтелектуальна мобільність;
– естетична вихованість;
– емоційно-вольова стійкість;
– фізичний і життєвий тонус;
– орієнтованість у світі професій;
– участь у житті суспільства й ухваленні рішень;
– комфортність;
– соціальна захищеність;
– безпечність життєдіяльності.
Моральна вихованість особистості – це єдність моральної свідомості та поведінки, єдність слова і діла, наявність активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції. Вона виявляється у системі моральних якостей, які дозволяють дитині критично оцінювати вчинки, події, ситуації та встановлювати їх моральну цінність; здатності відчувати, сприймати й творити прекрасне в повсякденній діяльності.
Інтелектуальна мобільність виявляється у спроможності дитини аналізувати, оцінювати та творчо використовувати зростаючі потоки інформації; її здатності застосовувати свої знання та досвід для розв'язання навчальних і соціальних завдань, здатності продукувати нові ідеї. Розвитку інтелектуальної мобільності сприяє залучення учнів до створення і реалізації різноманітних проектів у навчальному закладі, за місцем проживання, у місті, районі, області, країні.
Естетична вихованість – виявляється у відповідній ерудиції, широкому спектрі естетичних почуттів, діях і вчинках особистості, пов'язаних з мистецтвом; володінні учнем системою елементарних мистецьких знань, його здатності адекватно сприймати художні твори, збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва, прагненні і вмінні здійснювати творчу діяльність у мистецькій сфері.
Емоційно-вольова стійкість характеризується ступенем вольового володіння особистістю власними емоціями, як позитивними, так і негативними. Щоденна робота педагогічного та учнівського колективів Школи, дружньої до дитини, має бути спрямована на розвиток вміння учнів керувати власними емоціями на уроках, перервах, у повсякденному житті.
Фізичний і життєвий тонус виявляється у активності, бадьорості, здатності дитини активно діяти під час виконання різних завдань і доручень. Фізичний і життєвий тонус дитини забезпечується раціональною побудовою режиму дня в школі і вдома, харчуванням, заходами з профілактики розумової та фізичної втоми, організацією рухової активності та занять оздоровчою фізичною культурою у навчальному закладі.
Орієнтованість у світі професій зумовлює ступінь самореалізації дитини у майбутньому (дорослому житті). Школа, дружня до дитини, сприяє формуванню ставлення дитини до професійного середовища, професій, усвідомленню нею своїх професійних здібностей та допомагає їй спрямувати навчальну діяльність на засвоєння необхідних знань, умінь та навичок. Орієнтованість у світі професій передбачає усвідомлення учнями соціальної значущості праці, сформованість працелюбності як базової якості особистості, потреби в трудовій активності, розуміння економічних законів і проблем суспільства та засобів їх розв'язання.
Участь передбачає наявність можливостей і засобів для впливу дитини на всі питання, що стосуються її життєдіяльності. Участь у житті суспільства, й зокрема навчального закладу, й ухваленні рішень сприяє набуттю учнем соціального досвіду, є засобом змін, особистісного самовираження, виявом небайдужості до актуальних соціальних проблем учнів, школи, громади тощо. Право дитини на участь у житті суспільства й ухваленні рішень реалізується через ефективну діяльність учнівського самоврядування, функціонування дитячих громадських об'єднань, створених на базі навчального закладу, участь у соціально значущих проектах різного рівня (внутрішньошкільних, районних, місцевих, обласних, всеукраїнських).
Комфортність позначається відчуттям зручності, задоволення навчальною діяльністю та її результатами. Комфортність забезпечується сукупністю умов: ергономічністю, естетичністю та гігієнічним станом матеріально-технічної бази, позитивним та безпечним психологічним кліматом Школи, дружньої до дитини.
Соціальна захищеність забезпечується сукупністю юридичних і соціальних гарантій забезпечення прав і свобод дитини, відповідністю змісту діяльності Школи, дружньої до дитини, основним нормативно-правовим документам, що регламентують діяльність навчальних закладів системи освіти України. У Школі, дружній до дитини, мають реалізовуватися усі права учня, й зокрема: на життя і розвиток, недискримінацію, освіту, якнайкраще врахування інтересів дитини, захист від жорстокого поводження тощо. Фундаментом соціальної захищеності учня у Школі, дружній до дитини, є його фізична й психологічна захищеність, що забезпечується низкою зовнішніх і внутрішніх чинників. Внутрішнім чинником захищеності учня є його готовність реалізувати власні права і обов'язки, долати складні життєві обставини, що детермінується рівнем самостійності й соціально-психологічної компетентності. Зовнішні чинники захищеності учня обумовлюються якістю середовища, в якому відбувається його життєдіяльність.
Безпечність життєдіяльності характеризується відсутністю негативного ризику, пов'язаного з можливістю завдати будь-якої шкоди, навіть мінімальної, здоров'ю дитини; зумовлена раціональною організацією навчально-виховного процесу, ергономічністю шкільного середовища, дотриманням санітарно-гігієнічних норм і правил під час будівництва та експлуатації навчального закладу.
Цілісне благополуччя дитини у сукупності вищезазначених показників забезпечується лише у цілісному сприятливому інтегрованого середовищі. Таке середовище виконує охоронно-підтримувальну, освітньо-розвивальну, превентивно-виховну й соціально-творчу функції.
Школа, дружня до дитини, приділяє особливу увагу створенню такого інтегрованого середовища на різних освітніх рівнях (початкова школа, основна школа, старша школа); надає необхідні знання і уміння, які учні зможуть застосувати у подальшому житті, а також допомагає їм стати повноправними й активними громадянами суспільства.
У такій школі діти не тільки захищені, а їм подобається навчатися; підтримують активну участь дітей відповідно до їхніх здібностей, гармонійно поєднують урочну і позаурочну діяльність учнів, беруть до уваги набутий дитиною соціальний досвід, поважливо ставляться до родинних і національних традицій.
Школа, дружня до дитини, розвиває в учнів здатність успішної адаптації до змін, стратегічного мислення у власних інтересах та інтересах суспільства, конструктивної взаємодії, прояву соціальної активності, творчості, мобільності; спонукає до вироблення навичок просоціальної поведінки, орієнтує не на відтворення стереотипного, а проектування власного життєвого шляху.
При цьому використовується визнана на міжнародному рівні методика освіти на основі розвитку соціально-психологічних компетентностей (життєвих умінь), яка сприяє моральному удосконаленню учнів, усвідомленню істинних цінностей, підвищує стійкість до негативних соціальних впливів, істотно знижує схильність до невиправдано ризикованої поведінки, допомагає розвитку комунікативності, емпатії та співробітництва, інших рис гармонійно розвинутої особистості.
Створення системи моніторингу діяльності Школи, дружньої до дитини, передбачає розроблення критеріїв й індикаторів відповідно до основних показників благополуччя особистості й концептуальних засад забезпечення функціонування такого навчального закладу.
6. Умови ефективного функціонування Школи, дружньої до дитини
Практичне втілення Концепції Школи, дружньої до дитини, можливе за дотримання таких умов:
– формування сприятливого інтегрованого середовища для забезпечення цілісного благополуччя учня, збереження, зміцнення і формування здоров'я усіх учасників навчально-виховного процесу;
– створення і застосування ефективних технологій навчання і виховання, що забезпечують можливість вироблення дитиною власної соціально схвалюваної моделі поведінки й самовизначення у мінливих соціальних умовах, відкритому інформаційному середовищі;
– залучення учнів і батьків до участі у вирішенні нагальних проблем навчального закладу, місцевої громади, суспільства загалом;
– розроблення і впровадження системи медико-психологічного та соціально-педагогічного супроводу розвитку учнів; що забезпечує психологічну захищеність і гнучке реагування на зміни життєвих умов і проблеми особистісного розвитку;
– створення системи науково-методичного супроводу функціонування і розвитку Школи, дружньої до дитини; упровадження програми наставництва й підтримки вчителів, здатних розробляти та впроваджувати інноваційні технології в навчально-виховний процес, налагоджувати взаємодію з дітьми на засадах партнерства, орієнтованих на особистісний розвиток і постійне професійне вдосконалення;
– зміцнення зв'язків між навчальними закладами і місцевими громадами, розвиток міжсекторної взаємодії з органами державної влади і місцевого самоврядування, громадськими організаціями та соціально відповідальним бізнесом; налагодження змістовної соціальної комунікації; привернення уваги і використання соціального та культурного потенціалу місцевої громади;
– підготовка шкільної адміністрації з питань адвокації превентивної освіти, створення сприятливого шкільного середовища , розбудови партнерства з батьками, учнями, педагогами, громадськими організаціями і державними установами;
– упорядкування системи державно-громадського управління навчальним закладом, активізація діяльності органів шкільного самоврядування у виробленні моделі Школи, дружньої до дитини, з урахуванням конкретних умов і особливостей навчального закладу;
– розроблення і впровадження механізмів моніторингу, які допомагають педагогічним колективам самостійно відстежувати ефективність та коригувати діяльність Школи, дружньої до дитини.
Практичне втілення Концепції Школи, дружньої до дитини, можливе за дотримання таких умов:
– формування сприятливого інтегрованого середовища для забезпечення цілісного благополуччя учня, збереження, зміцнення і формування здоров'я усіх учасників навчально-виховного процесу;
– створення і застосування ефективних технологій навчання і виховання, що забезпечують можливість вироблення дитиною власної соціально схвалюваної моделі поведінки й самовизначення у мінливих соціальних умовах, відкритому інформаційному середовищі;
– залучення учнів і батьків до участі у вирішенні нагальних проблем навчального закладу, місцевої громади, суспільства загалом;
– розроблення і впровадження системи медико-психологічного та соціально-педагогічного супроводу розвитку учнів; що забезпечує психологічну захищеність і гнучке реагування на зміни життєвих умов і проблеми особистісного розвитку;
– створення системи науково-методичного супроводу функціонування і розвитку Школи, дружньої до дитини; упровадження програми наставництва й підтримки вчителів, здатних розробляти та впроваджувати інноваційні технології в навчально-виховний процес, налагоджувати взаємодію з дітьми на засадах партнерства, орієнтованих на особистісний розвиток і постійне професійне вдосконалення;
– зміцнення зв'язків між навчальними закладами і місцевими громадами, розвиток міжсекторної взаємодії з органами державної влади і місцевого самоврядування, громадськими організаціями та соціально відповідальним бізнесом; налагодження змістовної соціальної комунікації; привернення уваги і використання соціального та культурного потенціалу місцевої громади;
– підготовка шкільної адміністрації з питань адвокації превентивної освіти, створення сприятливого шкільного середовища , розбудови партнерства з батьками, учнями, педагогами, громадськими організаціями і державними установами;
– упорядкування системи державно-громадського управління навчальним закладом, активізація діяльності органів шкільного самоврядування у виробленні моделі Школи, дружньої до дитини, з урахуванням конкретних умов і особливостей навчального закладу;
– розроблення і впровадження механізмів моніторингу, які допомагають педагогічним колективам самостійно відстежувати ефективність та коригувати діяльність Школи, дружньої до дитини.
7. Очікувані результати реалізації Концепції Школи, дружньої до дитини
У результаті впровадження Концепції очікується:
1. Створення ефективної системи забезпечення цілісного благополуччя дитини як творчої, успішної і мобільної особистості, готової активно і безпечно діяти для власного розвитку та зростання добробуту і стабільності українського суспільства.
2. Модернізація освітнього середовища відповідно до вимог часу, що забезпечує якісну освіту й розвиток дитини, шляхом створення належних умов для виявлення та вдосконалення індивідуальних схильностей кожного учня, оптимального поєднання у школі індивідуальної, групової та масової роботи.
3. Оновлення змісту, форм і методів роботи з учнями з урахуванням їхніх потреб й інтересів; упровадження у школах інноваційних виховних технологій, в т.ч. превентивних, технологій формування соціальної ініціативності учнів, умінь командної роботи, забезпечення їхнього права на участь у житті суспільства й ухваленні рішень.
4. Оновлення програмно-методичної бази школи шляхом розроблення виховних програм, методичних матеріалів та посібників, спрямованих на забезпечення цілісного благополуччя дитини.
5. Забезпечення якісного медико-психологічного та соціально-педагогічного супроводу процесу розвитку школярів шляхом покращення функціонування медичної та психологічної служб школи.
6. Зростання соціальної активності учнів щодо створення Школи, дружньої до дитини, підвищення ефективності діяльності учнівського самоврядування, створення у школах дитячих громадських організацій, об'єднань.
7. Формування належної готовності педагогічних працівників школи застосовувати системний, середовищний, особистісно орієнтований, міжсекторний підходи до організації навчально-виховного процесу, підбирати оптимальні форми і методи профілактичної роботи, упроваджувати інноваційні виховні технології, організовувати взаємодію з учнями на засадах партнерства, забезпечувати власне творче професійне зростання.
8. Побудова і забезпечення функціонування дієвої системи конструктивних соціальних взаємодій школи з різними соціальними інституціями у місцевій громаді.
9. Формування у батьків готовності до сприяння Школі, дружній до дитини.
10. Консолідація зусиль учнів, батьків, вчителів; оптимальне використання потенціалу фахівців соціальної сфери, ініціативних членів громади для створення Школи, дружньої до дитини.
11. Використання розроблених критеріїв й індикаторів діяльності Школи, дружньої до дитини, для здійснення моніторингу цього процесу;
12. Узагальнення та поширення досвіду створення необхідних науково-методичних, організаційних та матеріально-технічних умов для забезпечення цілісного благополуччя учнів у Школі, дружній до дитини.
Упровадження Концепції Школи, дружньої до дитини, збільшить ймовірність досягнення таких цілей:
особистісних – формування етичної, інтелектуальної, комунікативної, естетичної компетентності учнів; становлення їхньої соціокультурної ідентичності, оволодіння ними соціально корисними видами діяльності;
соціальних – соціальна і духовна консолідація учнів Школи, дружньої до дитини, формування їхньої громадянської компетентності, зниження ризиків розшарування дитячо-дорослої спільності; реалізація соціальних норм довіри і поваги один до одного серед представників різних поколінь, соціальних груп, підвищення соціальної мобільності й конкурентоспроможності особистості.
Підсумком успішної реалізації Концепції в ряді навчальних закладів України має стати можливість створення мережі Шкіл, дружніх до дитини, що буде вирішальним внеском у реалізацію стратегії забезпечення якісної освіти для всіх.
У результаті впровадження Концепції очікується:
1. Створення ефективної системи забезпечення цілісного благополуччя дитини як творчої, успішної і мобільної особистості, готової активно і безпечно діяти для власного розвитку та зростання добробуту і стабільності українського суспільства.
2. Модернізація освітнього середовища відповідно до вимог часу, що забезпечує якісну освіту й розвиток дитини, шляхом створення належних умов для виявлення та вдосконалення індивідуальних схильностей кожного учня, оптимального поєднання у школі індивідуальної, групової та масової роботи.
3. Оновлення змісту, форм і методів роботи з учнями з урахуванням їхніх потреб й інтересів; упровадження у школах інноваційних виховних технологій, в т.ч. превентивних, технологій формування соціальної ініціативності учнів, умінь командної роботи, забезпечення їхнього права на участь у житті суспільства й ухваленні рішень.
4. Оновлення програмно-методичної бази школи шляхом розроблення виховних програм, методичних матеріалів та посібників, спрямованих на забезпечення цілісного благополуччя дитини.
5. Забезпечення якісного медико-психологічного та соціально-педагогічного супроводу процесу розвитку школярів шляхом покращення функціонування медичної та психологічної служб школи.
6. Зростання соціальної активності учнів щодо створення Школи, дружньої до дитини, підвищення ефективності діяльності учнівського самоврядування, створення у школах дитячих громадських організацій, об'єднань.
7. Формування належної готовності педагогічних працівників школи застосовувати системний, середовищний, особистісно орієнтований, міжсекторний підходи до організації навчально-виховного процесу, підбирати оптимальні форми і методи профілактичної роботи, упроваджувати інноваційні виховні технології, організовувати взаємодію з учнями на засадах партнерства, забезпечувати власне творче професійне зростання.
8. Побудова і забезпечення функціонування дієвої системи конструктивних соціальних взаємодій школи з різними соціальними інституціями у місцевій громаді.
9. Формування у батьків готовності до сприяння Школі, дружній до дитини.
10. Консолідація зусиль учнів, батьків, вчителів; оптимальне використання потенціалу фахівців соціальної сфери, ініціативних членів громади для створення Школи, дружньої до дитини.
11. Використання розроблених критеріїв й індикаторів діяльності Школи, дружньої до дитини, для здійснення моніторингу цього процесу;
12. Узагальнення та поширення досвіду створення необхідних науково-методичних, організаційних та матеріально-технічних умов для забезпечення цілісного благополуччя учнів у Школі, дружній до дитини.
Упровадження Концепції Школи, дружньої до дитини, збільшить ймовірність досягнення таких цілей:
особистісних – формування етичної, інтелектуальної, комунікативної, естетичної компетентності учнів; становлення їхньої соціокультурної ідентичності, оволодіння ними соціально корисними видами діяльності;
соціальних – соціальна і духовна консолідація учнів Школи, дружньої до дитини, формування їхньої громадянської компетентності, зниження ризиків розшарування дитячо-дорослої спільності; реалізація соціальних норм довіри і поваги один до одного серед представників різних поколінь, соціальних груп, підвищення соціальної мобільності й конкурентоспроможності особистості.
Підсумком успішної реалізації Концепції в ряді навчальних закладів України має стати можливість створення мережі Шкіл, дружніх до дитини, що буде вирішальним внеском у реалізацію стратегії забезпечення якісної освіти для всіх.
Додаток
Основні терміни
Благополуччя дитини – стан вдоволення потреб, забезпеченості прав, особистісної успішності підростаючої особистості.
Безпечність життєдіяльності дитини – відсутність негативного ризику, пов'язаного з можливістю завдати будь-якої шкоди, навіть мінімальної, здоров'ю і благополуччю дитини.
Емоційно-вольова стійкість – це ступінь вольового володіння особистістю власними емоціями.
Естетична вихованість – оволодіння учнем системою елементарних мистецьких знань, вияв прагнення збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва, інші естетичні почуття, вміння здійснювати творчу діяльність у мистецькій сфері.
Життєві уміння – соціально-психологічні компетентності, які дають дитині змогу успішно долати труднощі повсякденного життя й адаптуватися до змін. Прикладами ключових життєвих умінь є: уміння налаштовуватися на успіх, переживати невдачі і протидіяти стресам, контролювати себе; уміння попереджувати й конструктивно розв'язувати конфлікти; уміння критично мислити і приймати відповідальні рішення, уміння налагоджувати конструктивну комунікацію тощо.
Інтелектуальна мобільність – це спроможність аналізувати, оцінювати та творчо використовувати зростаючі потоки інформації; здатність застосовувати свої знання та досвід для розв'язання навчальних і соціальних завдань, продукувати нові ідеї.
Компетентність – це набуті вміння ефективно вирішувати певні практичні завдання, використовуючи при цьому відповідні знання; набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці.
Комфортність – це відчуття зручності, задоволення, яке забезпечується сукупністю умов інтегрованого освітнього середовища. Або сукупністю умов, за яких дитина в контакті з архітектурним середовищем, мікрокліматом, соціумом відчуває себе спокійною, задоволеною навчальною діяльністю та її результатами.
Моральна вихованість – це система моральних якостей, що проявляються в особливій формі внутрішньої самоактивності, яка дає дитині змогу критично оцінювати вчинки, події, ситуації та встановлювати їхню моральну цінність.
Потреби дитини – об'єктивний нестаток певних умов, що забезпечують життя і розвиток дитини.
Превентивна освіта ‒ це процес і результат засвоєння учнем певної системи знань, умінь і навичок, що сприяє формуванню його ціннісної особистістісної позиції, повноцінній соціально значущій самореалізації та набуттю компетентності щодо попередження і протидії можливим деструктивним впливам соціуму.
Соціальна захищеність дитини – це забезпеченість прав дитини; сукупність юридичних і соціальних гарантій здійснення прав і свобод юного громадянина (на життя, недискримінацію, освіту, культурний і духовний розвиток тощо).
Участь дітей у житті суспільства – це добровільні, спільні з однолітками та дорослими соціально значущі дії осіб до 18 років відповідно до їхньої соціальної зрілості, результатом яких стають опанування культурою діалогу, уміння сприяти покращенню суспільного життя, спільного ухвалення рішень, формування громадянської відповідальності, соціальної ініціативності.
Фізичний і життєвий тонус дитини – це активність, бадьорість, здатність дитини активно діяти під час виконання різних завдань і доручень.
Основні терміни
Благополуччя дитини – стан вдоволення потреб, забезпеченості прав, особистісної успішності підростаючої особистості.
Безпечність життєдіяльності дитини – відсутність негативного ризику, пов'язаного з можливістю завдати будь-якої шкоди, навіть мінімальної, здоров'ю і благополуччю дитини.
Емоційно-вольова стійкість – це ступінь вольового володіння особистістю власними емоціями.
Естетична вихованість – оволодіння учнем системою елементарних мистецьких знань, вияв прагнення збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва, інші естетичні почуття, вміння здійснювати творчу діяльність у мистецькій сфері.
Життєві уміння – соціально-психологічні компетентності, які дають дитині змогу успішно долати труднощі повсякденного життя й адаптуватися до змін. Прикладами ключових життєвих умінь є: уміння налаштовуватися на успіх, переживати невдачі і протидіяти стресам, контролювати себе; уміння попереджувати й конструктивно розв'язувати конфлікти; уміння критично мислити і приймати відповідальні рішення, уміння налагоджувати конструктивну комунікацію тощо.
Інтелектуальна мобільність – це спроможність аналізувати, оцінювати та творчо використовувати зростаючі потоки інформації; здатність застосовувати свої знання та досвід для розв'язання навчальних і соціальних завдань, продукувати нові ідеї.
Компетентність – це набуті вміння ефективно вирішувати певні практичні завдання, використовуючи при цьому відповідні знання; набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці.
Комфортність – це відчуття зручності, задоволення, яке забезпечується сукупністю умов інтегрованого освітнього середовища. Або сукупністю умов, за яких дитина в контакті з архітектурним середовищем, мікрокліматом, соціумом відчуває себе спокійною, задоволеною навчальною діяльністю та її результатами.
Моральна вихованість – це система моральних якостей, що проявляються в особливій формі внутрішньої самоактивності, яка дає дитині змогу критично оцінювати вчинки, події, ситуації та встановлювати їхню моральну цінність.
Потреби дитини – об'єктивний нестаток певних умов, що забезпечують життя і розвиток дитини.
Превентивна освіта ‒ це процес і результат засвоєння учнем певної системи знань, умінь і навичок, що сприяє формуванню його ціннісної особистістісної позиції, повноцінній соціально значущій самореалізації та набуттю компетентності щодо попередження і протидії можливим деструктивним впливам соціуму.
Соціальна захищеність дитини – це забезпеченість прав дитини; сукупність юридичних і соціальних гарантій здійснення прав і свобод юного громадянина (на життя, недискримінацію, освіту, культурний і духовний розвиток тощо).
Участь дітей у житті суспільства – це добровільні, спільні з однолітками та дорослими соціально значущі дії осіб до 18 років відповідно до їхньої соціальної зрілості, результатом яких стають опанування культурою діалогу, уміння сприяти покращенню суспільного життя, спільного ухвалення рішень, формування громадянської відповідальності, соціальної ініціативності.
Фізичний і життєвий тонус дитини – це активність, бадьорість, здатність дитини активно діяти під час виконання різних завдань і доручень.
Немає коментарів:
Дописати коментар